Перш, ніж відповісти на це питання, необхідно розібратися з поняттям:

«національність» і з'ясувати, що, по суті, означає це слово. Яку смислове навантаження воно несе в мові.

Національність - це приналежність людини до одного з комплексів стереотипів поведінки людей, що існують на даній території.

Стереотипи – це досвід, знання, привички поведінки, традиції.

Ці комплекси стереотипів формуються у вигляді звичаїв, традицій, соціальних норм поведінки і закріплюються за допомогою національної мови.

Кожна нація в міру свого існування формує свій комплекс стереотипів поведінки і свою національну мову спілкування.

Стереотипи поведінки людей бувають більш раціональними і менш раціональними.
Ті люди, які в своєму житті використовують більш раціональні стереотипи поведінки, тобто, більш ефективно використовують свої можливості і як наслідок мають більш високий рівень свого добробуту.

Та нація, яка змогла сформувати більш розумні звичаї, традиції та соціальні норми поведінки, ефективніше використовує свої ресурси і краще живе.

Рівень розвитку нації визначається тим, наскільки швидко вона здатна замінювати свої менш раціональні стереотипи поведінки на більш раціональні.

Чим вище рівень розвитку нації, тим швидше вона здатна використовувати для покращення свого життя те краще, що є в інших народів. Прикладом тому може служити повоєнна Японія, яка по всьому світу скуповувала права на використання останніх досягнень в різних галузях науки і техніки. А зараз Японія з відсталої перетворилася на високорозвинену індустріальну країну і при цьому зберегла і розвинула свої найкращі звичаї і традиції.

Національну ідею післявоєнної Японії можна сформулювати так: «Взяти все краще з того, що є в інших народів і використовувати це для поліпшення життя свого народу».

Передові уми України ще на початку минулого століття прийшли до думки про необхідність формулювання національної ідеї українського народу, яка змогла б поєднати зусилля людей і направити їх на покращення свого життя.

Національна ідея має стати втіленням духовних цінностей нації. Образно кажучи, вона повинна виконувати функцію стовбура дерева, яке своїм корінням йде в глибоке минуле народу, а кроною в далеке майбутнє. Стовбур цього дерева підтримує крону і одночасно живить її цілющою вологою у вигляді позитивного досвіду народу.

Настільки, наскільки дереву потрібен стовбур, настільки України потрібна національна ідея. Ймовірно, тому українські націоналісти невтомно піднімають питання про необхідність формування національної ідеї України, як необхідного атрибуту самостійності держави.

Залишилося перейти від закликів до практичної діяльності, спрямованої на формулювання української національної ідеї, здатної прискорити процес розвитку нації. Тобто прискорити процес формування у свідомості людей більш розумних стереотипів поведінки при використанні своїх природних ресурсів. Ця ідея повинна показати громадянам Україні, що і як їм слід робити для того, щоб з мінімальними втратами в найкоротші терміни добитися максимального поліпшення свого життя.

Ця національна ідея вже буквально носиться в повітрі України.

І часом здається, що ось-ось вона буде озвучена й оволодіє масами.

Однак, як мовиться, «віз і нині там».

Зараз в країні немає національної ідеї, тому природньо відсутня і логіка її практичної реалізації, тобто державної ідеології.

Тому сучасні українські політики в один голос твердять, що їм не потрібна ідеологія. І дійсно, навіщо їм ідеологія, якщо немає ідеї прискореного розвитку народу України, тобто, немає ідеї, яка прискорює процес створення та освоєння більш розумних стереотипів поведінки.

Поява української національної ідеї, швидше за все, буде пов'язано з використанням на практиці українських інтелектуальних технологій над-інтенсивного розвитку організаторських здібностей керівників різних рівнів.(Мерітократія - влада достойних) Ці навчальні технології дуже ефективні і поки не мають аналогів у світовій практиці. Вони дають керівникам реальну можливість всього за кілька днів освоїти такі розумові прийоми, які дозволяють інтенсивно розвивати свої інтелектуальні та організаторські здібності до рівня необхідної достатності.

Я і багато моїх знайомих вже на собі відчули силу цих технологій.

В основу цих розумових прийомів покладені нові засоби інтелектуальної підтримки, що дозволяють людям відносно вільно переходити від підсумовування знань з різних галузей науки і культури до їх множення. Від старої - екстенсивної, тобто адміністративно-командної системи організації праці до нової, інтенсивної, демократично -централізованої.

І людям такий підхід подобається, хоча вони самі не розуміють що відбувається.

Як тільки національна ідея буде сформульована, відразу відпаде перше питання «Що робити?» І на черзі буде друге запитання: «Як робити?». Ось тоді політикам і знадобиться логічно обґрунтована послідовність швидкої реалізації національної ідеї, тобто ідеологія інтенсивного розвитку країни.

Ідеологія інтенсивного розвитку Україна повинна являти собою перевірену на практиці оптимальну послідовність проведення організаційно-технічних заходів, які гарантують керівникам державних установ і приватних фірм максимально високі темпи збільшення ефективності роботи їх організацій.

Фактично, ідеологія - це чітко визначені і взаємно узгоджені правила здійснення керівниками законних організаційних дій, спрямованих на збільшення ефективності роботи своїх підприємств і організацій. Коли чиновники і політики в один голос говорять, що їм не потрібна ідеологія, це означає, що вони свідомо чи не усвідомлено виступають проти чітких правил у відносинах між державою та особистістю. І тоді недбалі чиновники можуть продовжувати безкарно тиснути особистість на догоду своїм корпоративним інтересам.

На закінчення можна сказати, що національна ідея як повітря потрібна Україні. Без неї в принципі неможливо розробити ідеологію прискореного розвитку країни, яка б у доступній формі показувала громадянам, що і як їм слід робити, щоб не порушуючи існуючих законів максимально високими темпами збільшувати своє благополуччя.

Дякую всім хто уважно прочитав.

Ігор Марчук,  Національна ідея. м. Вінниця 2010.